Ніколи вже не буде, як колись...
Давно вже відійшли безсонні ночі,
В них погляд твій, закоханно-дівочий,
Та безліч мрій, що майже не збулись.
Пройшли часи примарних сподівань
На те, що хтось з нас зміниться на краще...
Тягали ковдру, невідомо, нащо
Увесь етап виснажливих змагань...
Давно я вже тобі не дарував
На наші дати білосніжні квіти,
Коли раділи ми, неначе діти,
Що Бог такі несхожі пазли склав...
Ідуть роки, веселі та сумні,
В них повна чаша радощів та болю...
Вчимося ми сприймати все як долю
Та розуміти речі головні.
І вже не так далека сива старість,
Та я тебе міцніше обійму...
Моя кохана, от, скажи, чому
Ніколи не було в нас так, як зараз?
Це правда, пане Ярославе. Вірші ніші схожі, бо з роками приходить мудрість. Але може нам і потрібно через усе пройти, все пізнати і зрозуміти життєві цінності. Гарний вірш. Дякую за красу!
Я так точно запитую чоловіка. А відповіді якось і не знаходиться, все більш схоже на виправдання самих себе. Мабуть, роки дарують не тільки минуле, а й мудрість. І скільки б не залишилося б ще років, розуміємо — треба один одного берегти.Вірш,