- Мила, що робила ти, як мені
ГРАДи вишкірялися вогняні?
- Під вінцем стояла я із другим.
Бо чеканням стомлена - зрозумій.
- А коли скривавлений я упав?
- Чоловік мій косоньку розплітав.
- А коли в степу я стогнав від ран?
- Я рідні вклонялася і батькам.
- Тож живеться солодко? Чом в сльозах?
Обирала вільно ти власний шлях.
Обіцянками тебе не в'язав.
- Пам'ятаєш вечір той, як сказав...
- Пам'ятаю надто все гарно я.
- Видно доля легша - та не моя.
Не моя це доленька, а чужа!
Плаче, квилить серденько, а душа....
Вже безкрила. Рветься у весняні'
Ті солодкі ніченьки. В дні ясні
Повернутись хочеться хоч на мить...
Ти пробачиш, любий мій?
- Бог простить...
