Прожила на землі я два життя.
В країнах різних з назвою одною.
Роки,роки...Мов в хвилях пропливла
я річкою під назвою чудною.
Маленьке селище в степу.
Роки 80-ті.
Моєї долі перехрестя-
містечко Березнегувате.
Воно зустріло мене пилом,
що вітер гнав стовпом.
Троянд запилені листочки.
Полин ріс за мостом.
Після навчання відробляти
три роки буду я.
Нові обличчя,нові друзі.
Але чужа земля.
Та рідною вона зробилась,
бо кращого життя
уже не було і не буде.
Я мала майбуття.
Так пахли квіти у степу.
Де все дзвенить,сюрчить.
І річка з назвою Висунь
у далечінь біжить.
Та зрілість я свою зустріла
вже там де народилась.
І в іншому житті країна.
І я в ній опинилась.
Сумую часто за минулим.
За першим тим життям.
Де ще не було багатіїв.
І розцвітав наш край.
Роботу люди мали,мрії.
Надію на життя.
Містечко у степу далекім.
І пізнє каяття.
Не так прожила як хотіла.
Душа болить,болить.
Не розцвітуть троянди в пилу.
Та треба якось жить.
