Лягаю спати й дивна річ –
а спати зовсім неохота.
Хоча надворі тиха ніч
і спить сусідка вже напроти.
Зараз поп’ю гарячий чай,
гляну на зорі із балкону,
помрію в цей вечірній рай
і спатоньки, як всі, полину.
Хоча, я спати не піду.
Я краще книжку почитаю,
а, може, віршик напишу.
На що вже сили вистачає.
Але ці миті всі мої!
В такі часи я егоїстка!
Навколо ж просто «сплять» усі,
а я не просто «фантазистка».
Ще… дуже дивний екземпляр.
Я за хвоста давно зловила
ту неймовірну птицю-жар,
що стільки шуму наробила.
Така щаслива як ніколи
в такі хвилини. І сама,
я відчуваю звуки дзвонів,
як очищається душа.
У такі миті точно знаю,
даремно зараз не живу.
Хоч від утоми не вмираю,
тепер вже йду, іду посплю.
