Почула пісню Сергія Підкаури «Завари мені чаю, мала» і подумала, а чого б це і справді не заварити чашечку чаю, тільки собі. Звичайна справа для студента – заварювати і пити, а точніше їсти чай. Чай – неймовірний напій, на будь-який смак і вигляд. Навіть найвибагливіші можуть знайти собі той, свій, неповторний аромоксамит, а ще плюс до того пригадати пару рекламних роликів про чай, які запам’ятались, і звичайно, подумати про щось приємне. Я люблю чай, але окрім того – ще й кавоманка заядла. Мені іноді здається, що наш організм наполовину складається з чудодійної рідини, яка дає сили прокидатися зранку, невтомно працювати і отримувати денну порцію рідкого харчу, якого вимагає біологічний устрій нашого організму. Люблю пити чай з друзями, але іноді й сама з собою не проти. Особливо подобається пити його вночі, на теплій кухні і разом з тим слухати улюблену музичну композицію – найбільше задоволення.
Всі дишуть спокійним глибоким сном, а ти сидиш сам на сам з чашкою ароматичного кип’ятку і кайфуєш. Розумієш, що в цей нічний час твориться щось неймовірне, неповторне і майже невловиме, миттєве, і ти можеш торкнутись чогось такого лише своїми думками і найпотаємнішими мріями, а ще до того ж чітко усвідомлюєш, що так як ти відчуваєш цей світ, його ніхто не відчуває. Все неповторне, не тільки живі істотки, а кожен подих, кожен доторк, кожна найменша думка, яка невчасно потривожила мозок. І тоді ненароком задумуєшся, а скільки їх таких ще буде, а скільки їх таких ще має бути, а чи керуємо ми ними, бодай на крихточку? Риторичне запитання, відповідь на яке ми знаємо і не знаємо водночас. Все від чогось залежить. Ми самі – миттєвості, спалахи першого чи останнього сходу-заходу сонця. Мабуть, керувати чимось, просто, не в наших силах, в силу того, що не можемо передбачити нічого. До життя треба ставитись по-філософськи, не намагатись контролювати щось і тільки тоді усе буде під контролем. Якщо говорити банальною, всім відомою, затертою фразою, що «ми елементи світового механізму», тому, випавши з його складу, точно нічого не змінимо. Кожен живе так, як може, а може так, як виходить.
Останнім часом слухаю Adele, дуже подобається. Як це гарно, коли так щось подобається і аж «мурашками» вкривається все тіло, мабуть, в цей час живе наша душа, гарно і світло їй. Але хочеться не відчувати її часом. Є такі періоди в житті, про які не слід говорити, аби вони закінчились там, ще на початковому етапі свого виникнення.
Під чай може накрити хвилями будь-якого змісту. Головне, аби такі хвилі спогадів не виявились мокрою рядниною. Спогади як слова, можуть підбадьорити, дати моральну підтримку, а можуть – розчавити, як останнього колорацького жука.
Іноді п’єш чай і чогось очі починають сльозитись, в носі легко поколює голочками, ніби нюхаєш газировку, то, мабуть, неправильно випитий напій ображається за випущену негативну емоцію. Не потрібно випускати емоції негарними, просто перетворювати їх на позитивні і наповнювати ними своє життя.
Точно знаю, все починається з малесеньких, але гарних починань. Починайте день з чашечки смачного чаю, і не забувайте мріяти під чай!
Автор: Катря Слон
ID:
751563
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.09.2017 17:37:22
© дата внесення змiн: 21.09.2017 17:37:22
автор: Катря Слон
Вкажіть причину вашої скарги
|
