Стояла ніч. Співали солов’ї.
Світили зорі. Місяць пас отару.
Збирався ранок, ранок на крові,
Бо Місяць зорі заганяв в кошару.
Червоний ранок – вітер на дворі,
Погонить в небесах клубчасті хмари…
І розгойдає знову явори,
І замовчать під ранок ночі чари.
Як перший промінь полосне росу,
Як солов’ї підуть спочити з ночі.
Верба від вітру заплете косу,
Роси засяють, мов жіночі очі.
А пара, що бродила цілу ніч,
Не в силі розірвати поцілунку.
Хоч їх під ранок двох лякає сич,
Вони іще не напилися трунку.
Лише тоді, як розпочнеться день,
Замовкнуть зранку знову треті півні.
А вулицю заповнить «дзень- зелень»,
Почнеться день і нові справи дивні…
гарно
