Я вірш пам'ятаю забутий роками ,
Який дописати я , власне , не зміг...
В обіймах із мріями літом, ночами,
І зимніми днями, де холод та сніг.
Лунали найліпші ідеї сонатами
У храмі метафор, що вклалися в пам'ять,
Блукали герої тонкими канатами,
Над прірвою вічних сварок , що лиш манять.
Скінчився папір , та засохли чорнила,
Покрився вже пилом мій писарський стіл,
Ідея та вічної дружби - не мила ,
Нема щось нове вже вигадувать сил.
Фінальний катрен загубивши вірша,
Я думав , що зможу його дописать,
Та автор , в якого немає пера,
Не зможе писати й покласти печать.