Вона тепер у тому світі,
де квіти райськії цвітуть
і де поля ними покриті,
і пензля вже не відберуть...
Вона в раю, який намалювала,
ціле життя творила як могла,
у мить кінця ураз до неба,
вона у нього увійшла.
Сама собі той світ створила,
зробила видимим для нас,
у цьому неземна їх сила:
творінь, які пройшли крізь час.
Пройшли, у ньому залишились
і знов на полотні цвітуть
пера жар-птиці і дерева,
і колоски, яких десь ждуть…
Там соняшники усміхнуться,
лелеки стрічками сплетуть,
дитя у квітах засміється,
яке лелеки скоро принесуть.
А за колгоспним полем – небо,
над річкою неначе час пливе,
та десь буває і безхмарним,
і сонячне життя там жде.
За тином мальви рожевіють,
жоржин буяння і троянд,
тюльпани і настурції квітують,
та іпомея в’ється на паркан.
Маки і лілії розквітлі,
вечір, та берізки у імлі,
вужем звиваються і мріють:
зникають квіти вдалині.
Краса плодів земних і квітів,
що так любила при житті,
адже усі землі ми діти
і різні втілення живі.
Земля її благословила
себе такою показати
і це вона давала силу:
світ цей та інший малювати.
Картоплі аромати і окрайця,
стиглість винограду, яблук, груш
і колір зрілого кавуна крайців,
та в помідорів, буряків, цибуль.
На полотні одному – різні квіти,
що зацвітуть, чи водночас?
На них відразу квіти й плід весь,
що вже достиг, ніби співав.
Тяжкі часи собою пронизала,
хоча усе побачить - не мета,
хіба вона таких хотіла?
Їм опиратись не могла.
Час пензликом бував із нею,
вікно у інший світ - життя,
вона його лиш намалює
і нам покаже майбуття…
17.11.2017.14.08.
Картини Катерини Білокур:
1900-1961.
Три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). Тут їх бачить Пабло Пікассо. Весь світ облітають його слова:
«Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!»
Дякую, що пишете про таких людей, бо це означає, що воно болить...
