Вітер крила здійняв - полетів над світами,
Із Чумацького Шляху хтось сипав не сіль, а сніг.
І летіли сніжинки із далечі, звідтам - від мами.
Чорним й білим рушник вишивало й стелило до ніг.
Підкрадався до столу тихенько Святвечір.
Ой, яка ж незабутня і вічна та коляда!
Ставиш миску куті - хтось тебе обіймає за плечі...
Рідні душі прийшли...Мама зо́всім іще молода...
Клямка зойкнула...Вніс батько ді́духа в сіни.
Як без сіна духмяного тай свята коляда?
І нема вороття, і нема тому часові ці́ни,
Колію́ від санчат в паралелі світів заміта.
Ти з дітьми́ вже прибрала красуню-ялинку,
Замість батька молодший господар уніс дідуха́.
Стіл накрили з дванадцяти страв - дивовижна розминка!
Не забути б знайти ще старого, як світ, кожуха́.
Рядном постелити батькову лавку стару,
Що б могло у Святвечір її замінити?
Материнський рушник вздовж стола натягну, як струну.
Колосків трохи в вазу...і свічку, і з літа - квіти.
Ну а завтра - народиться в світі Месія!
І від щастя земля утікатиме із-під ніг.
Величезну лелію я в серці і Віру й Надію,
Що для Вічності кожен в душі щось своє приберіг.
Краса,просто краса написання вірша.
Клямка зойкнула...Вніс батько ді́духа в сіни.
Як без сіна духмяного тай свята коляда?
І нема вороття, і нема тому часові ці́ни,
Колію́ від санчат в паралелі світів заміта.
Переплелися почуття сумні й святково-ностальгійні. 
Обираю
Щасливого Різдва 
