Віра Пташка сиділа на дивані і думала: «Чому ніхто з дівчаток не любить мене в класі? Стараються зробити мені всілякі капості. Оббріхують, насміхаються при найменшому моєму спотиканні. З хлопчиками – не так. Вони – привітні, прагнуть послужити мені при найменшій потребі. Інколи обдаровують цукерками чи якимись дрібничками, на кшталт іграшки з шоколадного яєчка «кіндер-сюрприз». Дівчинка думала над цим і не знаходила відповіді. Вона була охайною, красивою (так казали всі знайомі!), гарно вчилася, завжди виконувала всі класні та домашні завдання. Нікому не грубила, першою не нападала. Хіба що захищалася, коли їй хотіли зробити боляче. А, може, все це тому, що вона мало спілкувалася з дівчатками? Адже майже кожної перерви готувалася до наступного уроку, повторювала правила, таблицю множення, а, часом, просто читала цікаву художню книжку. Але ж і мама, і вчителька казали, що час не треба дармувати, що вхопив – це твоє!
Сьогодні перед уроками Віру чекала дуже неприємна подія. Хтось із дівчат приліпив скетчем до її крісла записку з таким змістом:
Віра – не пташка, Віра – какашка.
Дівчинка, прочитавши це і ледь стримала сльози. Чому? За що їй таке? Мамі вона не хотіла розповідати про свої неприємності в школі, у неї і так багато клопотів – щодня на роботі і вдома справ вистачає. А ще ж маленького братика Іванка треба глядіти. Вдень він у дитсадку, а ввечері вдома. Віра, звісно, з ним бавиться, коли вивчить уроки, але недовго. В суботу, коли має вихідний, гуляє з Іванком у дворі. А ще вона прибирає у своїй кімнаті, миє посуд, коли мама зайнята чимось іншим, підливає вазони. Тато дівчинки – за кордоном. Він заробляє гроші на їхню нову квартиру.
Віра сиділа і думала, що робити, як їй бути. А, може, все-таки сказати мамі? Хай прийде, насварить на дітей. Чи вчительці? Ні. Скажуть діти, що вона стукачка. Віра підійшла до вікна. Глянула крізь шибу надвір. Небо було таким чистим, таким голубим, як льон квітучий в полі! Сонечко, побачивши Віру, радо простягло до неї свої руки-промінчики, обійняло дівчинку. Пташки весело заспівали: «Ціву-ціву-ціву-цьова! Віра – дівчинка чудова!»
Дівча усміхнулося. Витягло торбину із зерном, набрало в пригорщу, кинуло на підвіконня голубам. Ті позліталися вмить, поклювали зернинки, подячно забили крилами. І тут Віра зрозуміла, що їй треба зробити, щоб налагодити стосунки з однокласницями. Вона кожній з них покладе по три цукерки (у неї є багато цукерок в серванті, татко передав з Чехії), а ще вона намалює по квіточці кожній дівчині і напише внизу:
Ти – хороша! Я тебе люблю!
Віра Пташка
І хлопцям цукерки покладе. Як задумала, так і зробила. Прийшла швидше за всіх до класу, розклала торбинки з ласощами – кожному на кріселко.
Коли однокласники побачили сюрпризи, прочитали, від кого вони, то були приємно вражені. Дівчатам стало соромно за свою поведінку. Вони підійшли до Віри, взяли її в коло і сказали: «Пробач, Пташко. Ти, насправді, чудова людина».
Кожна з дівчат обійняла Віру. З того часу її ніхто в класі не ображав. Та й дівчинка почала більше спілкуватися з дітьми.
ID:
777682
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 18.02.2018 12:08:40
© дата внесення змiн: 25.08.2021 23:37:07
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
...так, діти бувають непередбачено упереджені один до одного...багато хто відчув це у шкільні часи 
