Ой, сину мій сину, накину хустину
В косУ заплету срібне пасмо своє,
ПідУ знов до тебе на свіжу могилу-
Спитаю у вітру, де ти тепер є?
Чи спиш вже на небі, де янголи білі,
Чи в царстві небеснім ти Божий слуга?
Несуть мене ноги, слабкі, онімілі,
Й тримає букетик тремтяча рука.
Ніколи тебе не побачу…Ніколи…
Сніданок до нині готую на двох,
Буджу пусте ліжко, немовби до школи,
Та голос мій тихий почує лиш Бог.
Ой, сину мій сину, поправлю світлину,
Не каже хрест мамі, де ти тепер є.
Схилюся додолу, букет на могилу,
Не втішить ніхто бідне серце моє.
Чи спиш взагалі ти, чи снів там немає,
У саван біленький повита душа,
Хто там твої рани сльозами вмиває,
Хто спрагло-застиглі напоїть вуста?
Ніколи тебе не побачу…Ніколи…
Сніданок до нині готую на двох,
Буджу пусте ліжко, немовби до школи,
Та голос мій тихий почує лиш Бог.
ID:
778581
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 23.02.2018 12:33:04
© дата внесення змiн: 08.02.2019 08:26:47
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
