Мої однолітки плавно тікають в Небуття,
А я живу немов попереду ще пів життя,
Можливо тому, що кожний день дає відкриття,
Що він гоноровий Дарунок мені від Буття.
Буває, що на кухні гадаю чого я тут,
Бо в думках паралельно ідеї різні цвітуть,
Або мене полонив танець шалений спокут.
Думками завмер! Тиша! Голос щось скаже, мабуть.
Голос мовчить. Та розуміння себе приходить –
Прожите, роки, сумління мене колобродить.
Сублімація! Рятунок! Натхнення надходить –
Воно моєю рукою вправно/звично водить!
20.06.2018
Дача
