У саду вже ніхто не гуляє,
По гостинці духмяні не йде.
Вже калина вогнем не палає
Й вечорами нікого не жде.
Тільки вітру задумлива нота,
Не знайти, не впізнати слідів,
Облетіла з дерев позололта
Заметіллю розтрачених днів.
А дощі мовчазливі омили
Першу радість і втому, і біль.
Сріблом падають з віт потемнілих
І горять небеса голубі.
Пізня осінь не кличе медами,
Незатишна її пустота -
Все одно відсвітила плодами
Незрадлива землі доброта!
Обірвалася нить журавлина
Та й упала в далекі краї.
Відбуяла червона калина,
Відлюбили дзвінкі солов'ї.
