Додам, що цезуру можна вважати межею між двома поетичними рядками, записаними у один фізичний (типографський). Буває, що й трьома чи чотирма – в залежності від того, наскільки короткими були поетичні рядки вірша у початковій строфіці (у запису без цезур – кожен поетичний рядок окремо).
Та частіше все ж поетичних рядків двійко.
Таким чином поети економлять місце на кількості рядків (вірш не розтягується у височину) й час – поетичний рядок перед цезурою можна не римувати. А як заримуєш, то до так званої внутрішньої рими вимоги набагато нижчі, ніж до рими, що у кінці рядка. Можна дати й просте співзвуччя, й риму на дієслово – критик прискіпатися не буде.
Хоча іноді поет може через цезуру й постраждати. Якщо, скажімо, непарний поетичний рядок має чоловічу (окситонну) риму, а вірш написано ямбом, то й ритмічна схема всього рядка буде виглядати, як ямб – наприклад, -! -! -!: -! -! -!-. А от якщо рима жіноча (парокситонна), то, намагаючись побудувати ритмічну схему, критик може одержати щось на зразок -!-!-!--!-!-! й, не помітивши цезури, заговорити про ритмічну похибку. Запис з цезурою (-! -! -!-: -! -! -!) дозволяє таких прикрих випадків уникнути.
Зловживати записом віршів з цезурою для довгих поетичних рядків не варто. Все ж таки ми пишемо не ідеальними віршовими розмірами й ритмічність під час читання довгого рядка, що містить декілька поетичних, може загубитися. Але короткі поетичні рядки од такого запису можуть і виграти.