Ревав Дніпро, стогнав, як звір...
Викочував на берег хвилю мов сльозу.
Не перепитуй, лиш на слово мені вір -
Збиралося, неначе б, на грозу...
Там, на війні, загинув син -
Ніщо, ніхто уберегти його не зміг!
І серед мертвих він в окопі не один...
Зима позаду...Смерть - не переміг.
Що скаже матері юнак,
Що поряд з її сином був і сам вцілів?
Що він не винен? І що смерть сліпа однак...
Що, як його побачив й сам зомлів?
Вона накинеться, як звір:
Не розбираючи, хто її сина вбив.
Не перепитуй, лиш на слово мені вір...
Вона його любила! Він...любив...
"Не бійся" хто із вас сказав?
Таких "зелених" там не кидають у бій!?
Ті голови схилили: знають, хто казав!
Та що сказати матері отій?
Війна...Там кожен, як мішень.
І в "перемир'я" знову вбили кіл чи хрест.
І влада, хай їй грець, струхлявіла мов пень:
Знов на Майдані, в Києві, протест.
І протестує нині всяк!
І праведні, і грішники - змішались всі!
Як і колись у возі - Лебідь, Щука, Рак...
У трясови́ні, по ручиці, світ.
