Вийшов дід на перон,
Прогулятись зранку.
Поруч тут аеродром,
Видно літаки із парку.
Погода гарною була,
І настрій підійнятий.
Несла радість літня пора,
І квітів аромат завзятий.
Потяги тяжко відбували,
Переповнені тягли вагони.
Щільно провідники запакували,
Маючи кармани повні.
Дід в дорогу не збиравсь,
Лише на потяги глядіти.
Їхній гудок його проймав,
Дививсь, як малі діти.
І тут прилипло щось до вуст,
Від олвийса ішла задуха.
Виднівся крові темний згуст,
І розміри до вуха.
Він щойно здивувавсь,
Давно війна скінчилась.
Пройняв його болючий жах,
На чолі піт з’явився.
Куди потяг тримав путь?
У слід вагонам помолився.
А ранених везуть й везуть,
Біля стовпа він зупинився.
Повертав старий додому,
Голову униз понурив.
Заполонила тяжка втома,
І настрій був похмурим.
