Навіть,коли в душі
все,як вулкан вибухає..
А у нас у голові,різні
думки блукають..
Часто й не знаємо самі,
що вони означають...
Навіть,коли нам болить,
здавалось,вже сил немає...
Треба знайти себе,
серед усього світу цього...
Треба побачити нам,
той оазис,що далеко-далеко...
Коли ми в душі десь літаємо,
та в житті таки нічого не знаємо...
Навіть,коли ми сильно й щиро
ще любимо,
далекі миті щастя, згадуємо...
І у реальності існуємо,
і часто ще сумуємо...
Та мало хто із нас оце зруйнує,
усе забуде,розірве все на миті
''до'' і ''після''...
Той зможе далі жити, когось
любити.
Йти і жити...
