Він подумав, що коли довіритись словам туристів,
То на квадратний метр морського пляжу, припаде
Як мінімум по двоє великих, грандіозних поета,
Що поглядом мліють над скалами, над хвилями з примарного кряжу.
І те що чайки їх вирвались зі сторінок Одіссеї,
І море саме таке, як потрібне в світлі сонцезахисних окулярних фільтрів:
Жовте у нього, а в неї в рожевих відтінках.
Два поети стоять і вдивляються за горизонт,
Міцно обнявшись, а можливо побачивши там вдалині,
Поетичну лавину моря, поетичний атмосферний фронт,
А можливо, що падає вниз зі спини Пегаса на землю Беллерофонт.
Та небо чомусь безхмарне, прошите димом від літака,
І балансує в ньому юнак парашутом, прив’язаний до білого катера,
А можливо, це і є той дім, та поезія, наче їхня в обіймах Ітака;
Там очі їх стомлені безпритульними поетичними знаками, -
Можливо такою, під вечір, їм і здається дорога в готель.
hi
