На землю граціозно стеляться сніжинки ‒
Ці прохолодні, чисті й чарівні крижинки.
В усі вплетені таємничі візерунки,
Яскраві та спонтанні, ніби подарунки.
Вітер то пестить, то гойдає ці «крихітні пір'їнки»,
Невагомі, невловимі та незримі, мов хмаринки.
Майже все огорнулось цим «гладеньким пухом»,
І мороз пронизує непримітним рухом.
Мов граються ці «піщинки білосніжні»,
Ефектні, контрастні, трепетні та ніжні.
Вони на сонці, мов ясні зіроньки, блищать
І під вагою, як іскри у вогні, тріщать.
Спадають, здіймаються, маневрують,
Безкраїми просторами мандрують.
Щоразу картини неповторні малюють ці «пензлики лапаті»,
Переливаються: то розсипчасті, то скам'янілі, то кошлаті.
І все ж тепло прийде ‒ і вони розтануть,
І знову краплинками в'язкими стануть.
Одні зануряться у землю, інші у небо блакитне та світле злетять.
В одних місцях цих «кристалів» не зустріти, в інших вони постійно тихо сплять.
Такі вони ‒ «пилинки» ці морозні,
Чудові й, ніби струни, віртуозні,
Стійкі і в той же час вразливі,
Стрункі, красиві та мінливі.
02.01.2016
ID:
843928
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 03.08.2019 19:00:43
© дата внесення змiн: 03.08.2019 19:00:43
автор: Оля Тимошенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
