Усіх вражають діючі вулкани.
Країни, сповнені хвилястим пилом гір.
Високі мрії, втоплені в туманах,
І душі, скарані примхливістю сатир.
Кричать міста і блимають очима.
Жовтогарячі ріки розлились.
Жахливим мороком зібгавшись за дверима,
Злітають смаглі краплі снігом в вись.
Гниють у розпачі поламані дерева,
Вулкани жеруть душі і тіла.
Таким святково-зніженим Вертепом
Вершиться кара, чорна, як смола.
Роки ідуть. Вулкани засинають.
Але я знаю: десь, в підґрунті слів
Є душі, хлібом сховані під плаєм,
А землю топчуть ноги їх синів.
Вулкани стежать: "Правда є у людях?
Чи є у них і мудрість, і любов?"
Ці скелі наші вчинки вправно судять,
Із часом прокидаючись ізнов.
