Пр: Коли «бабине літо» засріблилось в тумані,
А волоські горіхи полонили сади.
Зацвіли хризантеми ніжно білі й червоні,
Залишивши у серці кольорові сліди.
Коли осінь на дворі нам роки рахувала,
А дощі мов музики, грали чардаш душі.
Зацвіли хризантеми, що життя дарувало,
Наче промені теплі, рідні нам – не чужі.
Білі хмари сіріють, золота хуртовина,
За роками щоднини плачуть рясно дощі.
Хризантеми із казки, як нова скатертина…
Це та квітка осіння, що цвіте для душі.
Хризантеми з під снігу довго ще виглядають,
Вони теж, як і люди, не спішать до зими.
Тепле сонце щоднини спозаранку чекають,
Відлетить скоро осінь, помахає крильми.
