37. Йдуть арешти, а на волі
У Литовченків родини відбулися:
В тата Йвані і матусі Олі
Народилась донечка Лариса,
Потім Зоя. Їхні мама й тато
Ні нещастя і ні горя не чекали,
Та війна безжальна і проклята
Татуся на віки в них забрала…
…Вже позаду іграшки і стрічки
І Полтавський інститут учителів,
Вона завуч в Пашківщинський семирічці!
А в райцентрі наречений її стрів.
Молода, гарненька, як актриса,
Після того, як весілля відбулось,
Стала зватись уже Харченко Лариса.
Скільки ж літ від тоді вже пройшло?
Тридцять років у коханні і у мріях,
І в турботах із Миколою пройшли.
Людочка, Наталочка, Надійка –
Донечки, як квіточки зросли.
Вже відмінника освіти заслужила
І директором працює день при дні.
Дві їх доні тричі бабкою зробили
І Надійка вже у них на виданні.
Встигли роки уже скроні посріблити,
Можуть пенсію в конверті принести,
Але ж скільки ще потрібно заробити,
Щоб діточок до ладу довести!
То ж бажаємо енергії, сумління,
Сил, здоров’я та ще злагоди в сім’ї.
Рід росте хай з покоління в покоління,
Хай довгенько вам щебечуть солов’ї,
Хай у хаті будуть радість і достаток,
Хліб і сіль, і квіти на столі.
Хай зяті і дочки у подяках
Голови схиляють до землі.
Щоб Ваш труд на освітянській ниві
Був, як радість для шкільної дітвори.
І останнє: будьте вдвох щасливі!
Вчителі, райвно, директори
07.12.1992.