Я мерзну і холод пробрався глибоко.
Кричала – і хоч би то звук!
Чи хтось підкрадається? Злякані кроки
притишують зрадницький стук.
Обгризені пальці вплітаються в коси.
Хто...хто при мені? Важка голова, у душі пустота.
Мене випар ладану щільно обносить, –
до вуст зледенілих приникнуть вуста!
Я гасну... Ніч непроглядна уже наступила?
Кричала... і тяжко повіки звелися зі сну.
Повільно у дзвін десь далеко дзвонили –
Чи дзвін той відспівує душу земну?
Яна Язова
Кошмар
Аз зъзна и лазят ме ледени тръпки.
Извиках — и никакъв звук!
Не дебне ли някой? — Страхливите стъпки
безшумно отекват се тук.
Огризани пръсти в коси ми се вплитат.
Кой... кой е за мен? Глава се сковала, гърди не туптят.
Тамянени пари ме цяла облитат —
и устни сковани уста ще допрат!...
Аз гасна... Нощ непрогледна ли вече настана?
Извиках... и тежи ми клепки се вдигат от сън.
Лениво там някъде бие камбана —
опява ли някого нейният звън?
