Прилітав до вишні вітер кучерявий,
пестив ніжно листя та гілля.
А вона сміялась, а вона раділа,
думала для нього розцвіла.
Вітер той веселий, жартувати вміє,
пелюстки по травах розсипав.
Говорив, що ніжна... говорив, що пишна,
та "Кохаю!" так і не сказав.
Не літай тут, вітре!
Не кружляй даремно.
Не твоя, ти знаєш, вишня та.
Не тривож ти, вітре, вишенці серденько.
Ну, навіщо ж серцю гіркота?
Відцвіла вже вишня, ягідки рум’яні
замість цвіту білого в гіллі.
Полетів той вітер, десь притих у гаю,
а вона чекає день при дні…
Прилетить він знову, вишенько гарненька.
Не тримай… Не треба. Хай летить.
Вже давно в тривозі кленове серденько,
й осінь щедро листя золотить.
Не літай тут, вітре!
Не кружляй даремно.
Не твоя, ти знаєш, вишня та.
Не тривож ти, вітре, вишенці серденько.
Ну, навіщо ж серцю гіркота?