Ходиш-носиш нас, Небо!
Хоча й нечасто.
Будеш жити мене,
Не помрем, – забери мене!
Відчували – відчуваєм – і спиною щастя;
І – під сволок підвішеним ре́мінем…
О, всезливаючий запах щастя!
Бери!
Будеш жити мене,
Не помрем! – забереш мене!
Заїдали щавлем кінським,
з пасіки ревенем –
Всі розмиті, що плавали, кольори…
В серці – щастя вибух жасми́новий…
Але, Вічна, люби, – люби мене!
Запах щастя! притягнення взаємолюбимого…
А коли я влітав у дзвін хмари,—
з опущеними краями, – лови́мої! –
Оглашаючи щастям
2,5 тисячі метрів, чи три…
Хоч зараз прийди в повноті – і бери.
24.06.2006
