Так заглядує в очі,
Ніби пес, що чекає на друга,
Шита золотом осінь,
Літа теплого,
бувша подруга...
А що ж в неї на серці?
Тільки сум, жовте листя і вітер!
А буває ж, озветься,
Сонця промінь, як спомин -
про літо!
Все ніяк не забуде,
Його зелень і радісні барви,
І свою дивну першу простуду,
Знов ховатиме болісно в шарфи...
Що поробиш, на все, треба знову чекати,
Розтворитися в парках прожовклих тіней..
І себе в котрий раз, від нудьги і чекань рятувати,
Наливаючи в кружку, наче літо, гарячий глінтвейн!..
