Заколисує смерть юнака,
Що упав на задимленім полі…
Кров уже не струмує – в’язка…
За життя ще змагається доля.
«Молодий же він, – каже, – повір,
І у неньки синочок єдиний.
Глянь, який він лежить у крові,
Зачекалась на нього родина…»
Раптом кроки… Поспішні, людські…
Зупинилися. Тіло – на ноші…
І жіночі долоні вузькі
Жгут наклали… Тон серця – хороший…
«Жити мусиш, – то ангел спустивсь,
Аби смерть від бійця відігнати, –
Маєш сина іще ти зростить,
Пригорнути до серденька матір…»
7.03.2021.
Ганна Верес (Демиденко).