Я, багато пройшла доріг
бачила світ : Крим та й Рим.
Залишивши, рідний поріг
Час, розвіяв все немов дим.
О, скільки сходила взуття!
скільки всього пережито.
Все, відлітає в забуття
Не повернути, моє літо.
Сниться, часто мій тихий рай
батьки, моя Отча хата.
Дитинство, у квіті розмай
вишневий сад рідна мати.
Сонце, сходить і заходить
Йдуть, пори року по-кругу.
Посіяне зерно лан родить
дощ, грози дають напругу.
Втративши, рідних у житті
по-іншому, сприймаю світ.
Згадую, свої літа золоті
Юні роки дитинство світ.
Я, згадую свій прекрасний час,
як цвіли сади навесні.
Сонце усміхалось для нас
наливали плоди смачні.
Літо нас вело у поля
збирати жито в снопи.
Від щастя, раділа душа
бо поруч, були батьки.
Сонце, сідало низенько
спішили до вечері всі.
Все, встигала рідна ненька
Був, хліб до хліба на столі.
Злітались діти маленькі,
як пташки під крило мами.
А зорі такі ясненькі
малювали казку над нами.
М .Чайківчанка.
