Важко відстежити шлях твій до щастя,
Ти ж усамітнена завжди була,
Може, колись, мені все таки вдасться
Взнати, якою є доля твоя.
Які горизонти ніжки топтали,
Руса коса де торкнулась до хмар,
Скільки шляхів по скривавленій мапі,
Боса пройшла в світі…Хто б розказав?
Сірі будинки, в них поверхи, ліфти,
Сотні аптек по узбіччях доріг,
Ти за край світу хотіла побігти,
Взявши з собою любов вічну й гріх.
В нас не було тих прощальних обіймів,
Сльози з якими течуть без потуг,
Ти розчинилась у буднях ілюзій,
В тиші самотніх, без пристрасті, мук.
За світлофорами вулиць далеких,
Може й вселилась у серці весна…
Та по ночах, наче крила лелеки,
Руки тремтять…Якщо пам`ять жива.
Важко відстежити...І неможливо,
Хай хтось і поруч, ось тільки душа,
Знаю напевно, твоя знов журливо,
Плаче в самотності наче вдова.
