Вже серпень погладжував вуса пшеничні
Й копицю чуприни під брилем ховав,
А квіти кулясті, мов підситки, звично
Лише почали розквітання дива.
Я ближче підходжу підслухати говір
Подільський, сільський—аж пронизує дрож—
Втаїли голівки в гофрований комір
За модою стильних іспанських вельмож.
Червоні, бузкові, рожеві жоржини,
Вам личить барвиста розкішна фреза.
У непогодь першу ви тільки змужніли,
Бо вересень стійкістю оперезав.
Ну, що ж. Ці квітки не предмет лихоманки,
Та зустрічі з ними приємні завжди.
Нам стали своїми давно мексиканки,
Їх в лона, як рідних, приймають сади.
З жоржинами пов'язане наше дитинство, дім, школа. Їх обожнювали наші матусі. Тому від чудового вірша Вашого отримала величезну насолоду і приємні спогади, дякую.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та ви, я бачу, щедро розсипаєте компліменти - певно, заробляєте собі популярність серед авторів таким чином. Берете мабуть приклад із своєї подруги Ганни Верес? Вона лестощами здобула собі популярність і тепер стала прохідною. Такий приклад вартий наслідування.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Де стала Ганна Верес прохідною? Хіба тут є конкурс літераторів? А втім, ми з Ганною навіть не друзі. До слова, якщо у мене є зауваження, я їх пишу приватно автору, а він же як хоче:може реагувати, може знехтувати. Це нормально. Дякую