Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Людмила Григорівна: Болить… - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Людмила Григорівна відповів на коментар Світлая (Світлана Пирогова), 19.09.2021 - 13:38
Так, життя міняється щомиті, нічого вічного немає.Дякую за візит і правильний коментар. Добра Вам і всіх гараздів. Галина Лябук, 16.09.2021 - 21:35
Це наші реалії, Людочко, болить, мучить, але мусимо змиритись. Краще нехай хтось живе там, ніж дивитись на бур'яни і розвалини. Ваш вірш - це і моя історія. Тепер моя сестра жаліє, що тоді не продала, бо вже нема кому купляти, а хата валиться.
Людмила Григорівна відповів на коментар Галина Лябук, 19.09.2021 - 13:33
Мабуть, цей жаль присутній у будь-якому випадку. Моя сестра, якій батьки заповіли садибу, подарувала її племінниці, бо та після розлучення з чоловіком-"алконавтом" залишилася з дитиною у новішій хаті, яку він зруйнував від зості. Тож продала її. А зараз жалкує, бо там виросла. Рідна хата завжди дорога серцю.Дякую, Галинко, за сердечний коментар. Добра Вам і всіх гараздів. ПВО, 15.09.2021 - 21:54
Поряд жила бідна Польща,Котру "Союз" грабував Далі - сусідка Угорща - Теж він її обдирав. Та коли він розвалився, Ті миттю встали з колін І у ЄС подалися, Бо прагли якісних змін. А Україна прилипла До нечестивки Москви І на біду собі влипла У корупційні тиски. З Заходу Польща гукала: "Нумо, сусідко, ходім! Нащо ти знову упала В той рабовласницький дім?" - Ні, я піду до Росії: В неї ж є нафта і газ, Буде за рік чудасія - Ми всіх обгонимо вас. Вже й тридцять років минуло, В злиднях і села й міста - Польща ж тоді стартонула, А Україна пуста. Їздять сини на роботу, Наче старці й жебраки, Та на Мокшанські болота Моляться досі батьки. Людмила Григорівна відповів на коментар ПВО, 19.09.2021 - 13:17
Щиро дякую за такий правдивий, хоча і печальний коментар. Але... "маємо, що маємо". Все розтринькали, навіть землю! Біда! Молодь і специ розбігаються, а хто лишається тут? Треба нам навчитися думати і бути більш серйозними. Життя - не цирк, а театр, а зараз взагалі нагадує детектив.Катерина Собова, 15.09.2021 - 16:06
Ніщо на землі не вічне...Але так боляче, коли відходять від нас рідні куточки. Зворушливий вірш, Людочко!
Людмила Григорівна відповів на коментар Катерина Собова, 19.09.2021 - 13:12
Ви праві, Катеринко! Навіть дивлячись на те, як руйнуються покинуті чужі хати в незнайомих селах, відчуваєш біль у серці, а своє, рідне... Важко. Думаю, що саме цей вірш спонукав сестру подарувати хату племінниці, за що всі ми їй дуже вдячні. Не Тарас, 15.09.2021 - 13:56
Це реалії життя.Я також продав батьківську хату,бо мені дві не треба а сестри і діти далеко і мають своє житло.Але маю можливість прийти і постояти біля рідного двору...
Людмила Григорівна відповів на коментар Не Тарас, 19.09.2021 - 12:56
Ваша правда, Тарасе. Вірш написаний давно. Але саме він спонукав сестру подарувати нашу батьківську хату племінниці. Дякуємо їй, бо це коштувало не дешево. |
|
|