Обгородила я серце муром.
Його пробила стріла Амура.
Забило птахом і застогнало,
Просити ліків для рани стало.
- О, буний вітре! О, вітре-брате!!
Дмухни на серце, стрілу прибрати
Зумій. Із нею днюю й ночую.
Від її трунку душі не чую.
Ридаю ридма. Маліють сили.
Дієві ліки тримає милий
В душі із тілом, як у якудзи,
Та зашпилив він її на ґудзик.
Уже й кричала і лебеділа,
І гуморила, і воркотіла –
Не реагує, не б’є на сполох.
Ще трохи й серце згорить, як порох.
Почув це вітер, зволожив вії.
Сказав тоді він слова такії:
- Стрілу Амура, о, ні, не струшу.
Я краще тому розкрию душу,
Хто має ліки, в яких рятунок:
Обійми теплі, палкий цілунок.
