І линуть спогади…
Стою собі мала,
А поряд ліс таємний ізі мною.
Таку мене лелека принесла
На білих крилах синьою водою.
Міцні дуби, обіймами вершин
Сягають віттям у блакить, їм треба.
І добре гратись серед комашин,
Співати з птахами в кохане небо.
Щодня гуляти у сільськім саду,
Корівці, козам воду набирати.
Черешні, яблука і сливи на ходу,
Зривати , витерти, і враз поласувати.
В густих дощах весняної води,
Тріски-кораблики у плавання пускати.
А влітку танцювати під дощем,
Піти в веселки воду позичати.
І свято вірить в чуда і дива.
Світанки на Синюсі зустрічати.
Та плакати, бо риба ще жива…
Вмовлять батьків, і в воду відпускати.
Стою, дивлюся, якось підросла.
Знімаю окуляри, йду звикати
Велосипедом літо восени
Просилось і в зимі заночувати.
Оте кохання літнє, бадмінтон,
Як день один багаторічний сон…
Дякую, пані Світланочко! 
Дякую Вам!
Приємні спомини радують душу. 
Дякую Вам!
