червона хрущовка гостроплеча
сопе гучно у двір підперезаний мереживом
білизни - прання
так, що хитається лавка крива
мов дід, що спирається на костурі
дивимось своїми вікнами - очиськами
на жовтий світ
на синь води
як чайки тішаться, бо ранок квітня
як баржі клюють зерно
ми одні біля порту стоїмо
плечо до шибки
стіна до спини
губи чорні як гракове пір’я
брати вечірнього бризу - босяки ялтинські
здійняли кашкета червоного мого
і жбурнули в лиман гонористий
незграбним корабликом попливе у Радісний Сад
я розгублений
один
хрущовка червона
одна
дихає вітром одна
стара шовковиця
