Лежу, дивлюся стелі прямо в очі. Як думаєш, сон – одна з прикрас? Як жаль, що занадто темні ночі. Як жаль, що ще існує час. Лежу, дивлюся в стелю і не сплю. Як думаєш, пора вже помирати? До себе – без відчуття жалю. Для смерті – не обираєм дати.
ID: 936503 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ВіршТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 10.01.2022 12:04:33 © дата внесення змiн: 10.01.2022 12:04:33 автор: Андрій Лагута
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie