.
Крові кольором
азалія розквітла.
Та вирубують
на хмиз. Який недовгий
вік у чудових квітів.
Самурая меч
в небеса прокладає
дорогу собі
жорстокістю натхненний,
засліплений у гніві.
Дорогою сну
іду у вічні мандри.
Тепла літня ніч.
Чи не мене зозуля
здалеку уже кличе?
Слабкодухими
були б квітки вишневі,
якби вітрам весняним
не піддалися.
Летять пелюстки білі
красу життя віддавши.
Пісок сипучий
крізь пальці чи каміння
почезає весь.
Грабіжники й злодії –
повік у цьому світі.
В земному світі
незмінним залишилось
предвічне Слово.
В глибини серця впавши,
дає нові росточки.
Весняні квіти,
осіннє жовте листя –
швидкоплинне все.
Людського роду плем’я
подібне в плині часу.
Пелюсток мову
у пам’яті шукаю.
Не пригадую.
Ні, краще вже зостатись
заблуканим в дорозі.
Місяцю ясний,
з небес нічних безхмарних
землю освіти.
Пітьму грішного світу
розсій, хай чистим стане.