Весна в моїй обпаленій країні…
Вона у кожнім кутику живе.
Горить весна і стогне у руїні,
В священній крові стомлена, сумна.
В очах лелеки – сльози немовляти.
А крук прокльоном тисяч голосів
Годує гада дикого, небрата,
Що гірше, ніж фашисти разом всі!
Молитви в небо линули далеко,
І силу дали, Божу силу всім!
Тим, хто у пеклі мужньо захищає,
Боронить нашу земленьку святу!
Тримайтесь, любі, молимось невпинно,
І плачем, і сміємось – знать живі.
У нас тут тихо майже… і спокійно…
А в Харкові й Гостомелі – чорти.
Ірпінь і Ворзель, Буча – вурдалаки.
Чернігів, Маріуполь – бузувір.
У Миколаїв лізли орки – посіпаки.
В Херсоні засіда скажений тхір.
І в Сумах черви-хробаки – гидота.
Одеса-мама крутить дулі їм.
Тож хай не рипа надтупа ордота,
Бо в Чорнобаївці десятий стрім.
Тут характерників порода надкрута,
Нехай палає в пеклі чорнота!
Мої незламні воїни, я знаю,
Ще крапля і очиститься душа,
Землі, в якої віра золота,
Могутня Духом, Сонячна, Свята!
Зло змиє дощ, і зацвітуть руїни.
Загра веселка, заспіває птах.
Засяє небо - ворог заніміє,
Навіки щезне з України ниць.
Відродиться Вкраїна, що зомліла,
Як Фенікс – Птах велично з попелищ!
