В обіймах ночі шепотить Десна
і тихо гомонять сади русяві,
а со́вка відчуває, що весна
полоще крильця в місячному сяйві.
І гарно так, аж серце тріпотить,
палають наче зорі в небі очі.
В таку чудову, неповторну мить
душа до віршів і краси охоча.
Вирує рух сузір’їв і планет.
Земля в безмежжі космосу – піщина.
Коли стрічаєш вічність тет-а-тет,
то розумієш що таке – людина.
04.05.22р.
