Загляну я у осінь сивокосу,
Де в смуток загорнулася земля,
А серце жінки щастя іще просить
І спогадами душу застеля.
«О, скіьки ж довелося пережити!» –
Злітає думка, мов крилатий птах,
І кличе в даль, де красувалось жито,
І де цілунку жар обпік уста.
Там слід невдач, падінь стрімких і злетів,
І час, коли перо до рук взяла,
Боялась зустрічі із визнаним поетом,
Адже дівчам була я із села.
Несу в душі уже життєву осінь,
Смакую недопиту ще красу.
Душа за пережитим не голосить,
Бо в кожного своя стезя і суд.
Вона мене не поспішати просить,
Хоча у косах іній заяснів,
Літа мої також шанують осінь
Із фейєрверком почуттів і слів.
26.01.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вірш! 
Де ти, Ганно?
