А людська душа світиться немов кришталь
Відзеркалює своє лице чуття.
Між нами космічна відстань -діагональ
Вірю, буде завтра день -нове життя .
А ласкаві солодкі слова лікують
І мають дорогу вартісну ціну.
Запалюють свято, щастя нам дарують,
Душа увінчана у вуаль -весну.
А душа, дорогий скарб немов би алмаз
Треба берегти, як зіницю ока.
Словами граємо... стріляємо не раз,
Як зі зброї, із рушниці потоком.
А душа,як дитя плаче від образ
Від байдужості у розпачі згорає.
В меланхолію, тугу впадає враз
Не бачить світу і радості немає .
Занурюється в синь неба - океан,
Щоб забути цей страшний сон... смуток, печаль-
Йдемо в нікуди сизий - сизий туман
душа від землі рветься птахою у даль.
Душа ллє сльози градом з своїх очей
Падають гранули мов роси пречисті.
І в самотній пустині серед ночей
Молиться, оживає в кленовім листі.
--------2--‐------
На світанку народжується сонце
В ім'я життя благословить новий день.
Жайвір злетів у небесне віконце
Щоб знайти натхнення, сили для пісень.
Заспівай ,мені пісню божа пташко!
І потіш втомлену душу на землі.
В самотині ,як у пустині важко
В'янеш, сохнеш немов колос на стеблі.
Прошу, будь ласкава до мене доле!
І стелися квітами до моїх ніг.
Будь, щедрою немов пшеничне поле!
І зустрічай калиною край доріг.
Голубіє небо в променях сонця
Ластівочка стрімко летить до гнізда.
Там де яблуневий цвіт край віконця
На лавці сидить, і жде мати моя.
Дякую.
Дякую
