Вона пробігла вранці, хвостиком махнула.
Руда красуня-білочка, таке миле створіння.
Одразу настрій підняла, та думка промайнула,
Що все минеться, мов жахливі сновидіння.
На дереві, у листі загубилась, знов стрибнула,
Немов їй захотілося, тепер погратися зі мною.
Спостерігала у вікно за нею, посміхнулась.
Згадала здивування, вперше побачивши її зимою.
Адже вона тоді змінила своє хутро на сіреньке.
Така ж була гарненька, мила, але дещо інша.
Стрибнула з дерева на сніг, пробіглася хутенько,
Щось ухопила, та назад побігла ще скоріше.
Природа - поряд з нами, вона щиро надихає.
В осінні дні згасає поступово листя, опадає,
Але до того, у яскравих кольорах воно засяє…
І подружка красуня-білочка по дереву стрибає.
