А нам би тільки пережити зиму -
дитячі ноги втримати в теплі
й маленьку душу вберегти незриму,
А нам не зрадити б себе й собі.
А нам би хоч на хвильку відпочити,
не чути звуків навісних тривог.
Чомусь так хочеться (шалено) жити.
Ми не самотні - з нами разом Бог.
А нам би ще раз на "останній дзвоник"
прийти до учнів і своїх дітей,
дивитись в очі, що горять, як вогник.
Гордитись успіхами з їх ідей.
А нам би просто завести до класу
і там - спокійно провести урок.
Усе це буде вже найближчим часом,
а поки що тривога - не дзвінок...
...А нам би тільки до весни дожити,
а нам не дати б ранити серця -
нам би навчити попри все любити
свій край, людей і Бога - праотця...
