мова тутешніх берегів осягалася навмання
з метеликом який заблукав у вітрі
з квіткою жасмину що загралася із вітром до втрати запаху
з витонченою гнучкістю твого голосу яка завжди могла
огорнути будь-яке божевілля мого світу
де ж
де ж насправді стояла кома у фразі
піти не можна лишатися
коли розділові знаки ще не злетіли мов запобіжні болти
з розхитаних до поезії частин мови
на цих берегах
де після заходу сонця його вірнопіддані соняшники
втуплюють погляди в землю шукаючи підкоп під лінією обрію
де камінчики гострі дряпають дно ріки
де простерта долоня ніч розпрозорює
де спокій
де спомин
де сповідь
де два голоси
відпущені у вільне плавання
ще тримаються коренями слів
спільними для обох
немов у спіритичному сеансі навиворіт
закликаючи до себе віддалену тілесність
жінки огорнутої фатою з білого дня
чоловіка що її відгорнув
мова погідних берегів
відчужує звичний синтаксис
мов пересаджене донорське серце
бо ні розлука ні ріка ні двоє
більше не піддаються ословленню
03.05.21
