Половину, більше б не сказати,
Я шляху́ життєвого пройшов…
Вас, панове, хочу запитати:
А куди поділася любов?
Де цнотливе і сором’язливе,
Лагідне й тендітне почуття,
Що, немов метелик, полохливе,
Але з гострим, як багнет, вістря́м?
Щоб зустрітись погляди боялись,
Щоб рука сахалася руки,
Щоб від щастя плакали й сміялись,
На цілунок зважившись швидкий.
Враження таке, що у минулім
Десь застрягло почуття святе,
Вже його практично всі забули
І в серцях любов вже не цвіте.
Всі тепер “займаються коханням”…
Нині це – як хобі чи як спорт,
Гімнастична вправа на світанні
Чи святкова вишенька на торт.
Все побачить можна в Інтернеті,
Можна все купить за “чорний нал”.
І римують “топові” поети
Ті́́́ла і душі садистський ґвалт.
Я крокую в другу половину
І, зізна́юсь, маю на меті,
Щоб свою любов, одну-єдину,
До кінця дороги пронести.
А вже там проситиму у Бога
До́ньці почуття це передать,
Щоб осяяла її дорогу
Справжньої любові благодать.