ЧАСТИНА III
Нас час морив. Був рот сухим
Скляніли очі в нас.
Нас час морив! Нас час морив!
Скляні мов очі в нас.
На захід, в небо, глянув я,
Де щось було в цей час.
Спочатку плямою здалось,
Туманом згодом став,
Все ближче, ближче й врешті вже
Та форма, що я знав.
Так, пляма і туман, і ось
Той парус мчить, і мчить,
Мов дух води його несе,
Ним грає кожну мить.
Суш в горлі, чорні губи в нас,
Не ворухнуть язик,
Усе просохло, ми – німі!
Кров п‘ю з руки і ось вже мій
«Це парус! Парус!» крик.
Суш в горлі, чорні губи в нас,
Всі чули той мій зов,
О, милість! Мов зітхнули всі,
І вже усмішка на лиці,
Всі випили немов.
Дивіться! (Плачу) він по нас!
Сюди, щоб нас спасти,
Без вітру мчить, без течії,
Вже поряд ті борти!
Де захід – хвилі у вогні,
Дню йти на відпочин!
На гребнях тих, де захід, хвиль
Повільний Сонця плин
Як, раптом корабель той тут –
Між нами й Сонцем він.
Крізь нього Сонце, (ти почуй,
О, Матір Божа нас!)
Немов крізь грати світить нам
Його палкий анфас.
На жаль! (І серце б‘є сильніш)
Як швидко ближче він!
І блиск на Сонці тих вітрил,
Неначе павутин?
Це ребра, Сонця крізь які,
Немов крізь грати вид?
І Жінка лиш на кораблі?
Це що там, Смерть? І вас там дві?
Зі Смертю пара ви?
Червоні губи, вільний рух
Волосся – злато мов,
Вся біла, наче то недуг,
Вона – Життя-у-Смерті дух,
Людську що студить кров.
Цей блокшив* поряд пропливав
У кості грали ті,
Ось тричі свиснула одна:
«Я виграла в цій грі!»
Пірнуло Сонце, зорям час –
Ніч одягає фрак,
Далекий шелест понад хвиль –
Відплив примарний барк.
Ми нагострили вуха й зір!
Страх серце гриз неначе звір!
Лишав життєвих сил!
Тьмяніли зорі, ніч густа,
Щока стерничого бліда,
Роса тече з вітрил,
Коли на сході вже зійшов
Ріг Місяця великий знов
І зірка, наче з хвиль.
За Місяцем, неначе вслід,
Очима, біль де плив,
На мене позирнули всі
І мовчки прокляли.
Дві сотні тих, людей живих
(Без стогону й зітхань),
Неначе, покосило їх –
Опали без вагань.
Летіли душі з їхніх тіл –
До щастя, чи біди!
Як з мого арбалета стріл,
Свист душ, що мчать туди!
* блокшив – (нім. blockschiff — корпус-корабель, блок-корабель) — старе, як правило несамохідне судно, позбавлене обладнання, що використовують як склад, житло, баржу, казарму, в'язницю тощо
ID:
994474
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 22.09.2023 19:46:41
© дата внесення змiн: 29.09.2023 16:05:00
автор: Віталій Гречка
Вкажіть причину вашої скарги
|
Зростаюча напруга і відчай. 
