Оленка – учениця 4 класу. Вона живе у Львові в багатоквартирному будинку. Її однокласник Володя живе в будинку напроти. Діти давно дружать, разом ходять до школи, разом повертаються додому. Був час, навіть сиділи за однією партою, але вчителька розсадила їх, бо розмовляли під час уроку.
Якось до їхнього 4 класу директор школи привів хлопця – середнього зросту, з русявим, коротко стриженим волоссям і великими сірими очима.
- Знайомтесь, - сказав Петро Федорович, - це Олексій, ваш новий учень. Він жив і вчився у Запоріжжі, тепер житиме у Львові і вчитиметься у нашій школі. Будьте з ним привітні.
Оленка глянула на хлопця, подумала:
- Цікаво, який він, добрий чи злий? А українську мову знає?
Як виявилось згодом, Олексій знав українську мову – вчився у Запоріжжі в українській школі, й мама його була україномовною, родом зі Львова. А ще хлопець був добрим, ввічливим зі всіма. Олексій звернув увагу на Оленку з першого дня. В дівчини було таке ж русяве волосся, як і у нього, тільки довге, зібране у хвостик. Очі теж великі, але карі, личко біле, щічки ледь запалі, зубки білі, рівні, усмішка – сонячна. Оленка, дізнався про це згодом, була не тільки гарною на вроду, вона ще й навчалася успішно. Олексій хотів зав’язати дружбу з нею, але, як тільки він підходив до Оленки, Володя одразу прибігав, ставав між ними й очима промовляв: «Я її друг. Ти тут – зайвий».
Якось Оленка забула вдома ручку. А вони мали писати контрольну роботу з математики.
- Ти не маєш запасної? – спитала вона у Володі.
Володя мав, але сказав, що не має, подумав, може, Оленка не писатиме, і тоді не її, як звикло, а його хвалитимуть за найкраще виконану роботу, бо він завжди писав трішки гірше, ніж вона (каліграфія шкутильгала, неохайність була при письмі, допускав якісь мовні помилки). Похвала вчительки додала б йому авторитету перед класом і перед Оленкою. Олексій почув розмову Оленки з Володею. Коли дівчина вийшла в коридор, хлопець непомітно для інших поклав свою запасну ручку їй на парту. Коли вернулася до класу, дзвінок продзвенів, побачила її.
- Знайшов ручку? – тихо спитала у Володі.
Махнув головою схвально. Олексій помітив це, але нічого не сказав. Під кінець уроків Оленка віднесла ручку Володі.
- Дякую! - мовила.
- Пусте!
Хлопець взяв ручку до рук і, коли виходив, вже після Оленки, із класу, поклав її Олексієві на парту й мовив йому: «Мовчи!» Не злякався Володі, не хотів нічого говорити Оленці про його брехню тільки тому, що не хотів, щоб дівчина не розчарувалася у хлопцеві, якого вважає другом.
19 грудня – день святого Миколая. На Львівщині діти завжди чекають його з нетерпінням. Олексій теж чекав на цей день. І не тільки тому, що хотів отримати подарунки, а ще й тому, що хотів сам зробити їх рідним. Гроші він мав. Батьки завжди давали йому їх на кишенькові розтрати. Не все тратив, складав. Мамі купив каву, яку вона любить зранку пити, татові – тримач до телефону, бо той, який він мав у своїй автівці, зламався. Й Оленці купив подарунок – гуашеві фарби. Знав, що вона любить малювати, бо ходить до художньої школи.
І ось настав цей день – день святого Миколая. Олексій вранці під своєю подушкою знайшов велику енциклопедію про автомобілі і багато солодощів. Він подякував святому, привітав своїх батьків, запхав дарунок для Оленки до наплічника і пішов до школи. На великій перерві, коли діти пішли до їдальні на сніданок, Олексій витягнув фарби й запхав їх до Оленчиного наплічника. Коли дівчинка вернулася до класу й побачила дарунок, то одразу подумала, що його поклав Володя. Підійшла до нього, мовила:
- Фарби ти мені подарував?
Мабуть це Олексієва робота, подумав Володя. Він оглянувся, в класі хлопця не побачив, то ж сказав:
- А що, гарні?
- Так.
- Візьми ще й печенько, - мовив і подав їй його.
- Спасибі. І ти візьми від мене цукерку, - відповіла й уклала її Володі до руки.
Олексій не питав Оленку, чи сподобалися їй фарби, які він їй подарував, він просто хотів зробити дівчині приємність – таємно, як це робив святий Миколай.
У травні в Оленки день народження. Він випав на вихідний – неділю. Олексій хотів, щоб дівчина запросила його до себе на гостину, та вона із хлопців покликала тільки Володю. «Як же я її привітаю? – подумав Олексій. І придумав. Під вечір, коли Оленка сиділа в залі з гостями за святковим столом, він зайшов у її двір, виклав у пісочниці з голівок квітів велике за розміром слово: «Вітаю!» Навколо слова повпихав свічки – так, що вони утворили серце. Свічки запалив, а тоді задзвонив Олі – дівчині, яка сиділа позаду нього й була запрошена на день народження. Хлопець мовив їй:
- Скажи Оленці, хай вийде на балкон і гляне на пісочницю. Там на не чекає сюрприз. Його підготував я. Тільки не кажи про це Оленці.
- Гаразд.
Оля глянула у вікно, побачила сюрприз. Вона сказала про нього іменинниці.
Оленка відчинила балкон, ступила на нього. Всі гості подалися за нею. Володя теж. Він засумував, коли побачив сюрприз, який хтось приготував для Оленки. «Чому я, - подумав собі, - не здогадався щось подібне придумати?»
- Це знову ти? – спитала Володю Оленка, усміхнувшись.
- Подобається?
- Дуже!
Опустив голову.
- Не соромся! Цей дарунок – найкращих зі всіх, які мені в житті дарували.
- Радий! – відповів Оленці Володя.
Наступного дня дівчата, які були на дні народження, на перерві тільки те й робили, що розповідали всім про сюрприз від Володі. Оля не знала, що робити, її мучила інформація, яку вона знала про сюрприз. Але ж Олесь попросив не казати, що це він його влаштував. Та правда таки виявилася. Олеся, коли він викладав свічки, бачила бабуся хлопця з 5 класу Руслана, вона одяг зі шнурів на балконі якраз знімала. Сподобалась бабці затія хлопчика, сфотографувала вона його в час, як свічки запалював. Переслала світлину своєму онуку. «Знаєш такого хлопця?» - спитала. «Так. Він у нашій школі вчиться». Розказав своїм однокласникам Руслан про вчинок Олеся. Дійшли його слова і до вух Оленки. Не повірила одразу, та коли Руслан показав їй світлину як доказ, сумнівів у дівчини не залишилося.
Зайшла до класу. Володя витирав дошку, чергував у класі в той день, Олесь сидів за партою, щось читав. Спершу підійшла до Володі:
- Це ж не ти приготував мені на мій день народження у дворі сюрприз?
- Не я.
- Чого ж не сказав правду?
- Думав, ти розчаруєшся у мені.
- Розчарувалася. Це сталося сьогодні.
Дівчинка підійшла до Олексія і сказала йому:
- Дякую тобі. Ти приємно здивував мене.
- Тобі сподобався мій сюрприз?
- Так. А ще мені сподобалось, що ти його зробив тихо. Скажи, Олексію, а, може, ти і фарби до мого наплічника на день святого Миколая поклав?
- Так. Це я зробив.
- І ручку ти на парту поклав мені, коли я свою забула?
- Я.
Оленка з докором глянула на Володя, потім лагідно на Олеся і сказала:
- Я сьогодні втратила друга. Це дуже погано. Але я сьогодні й знайшла друга. І це дуже добре.
2010 (ред. 2023)
ID:
996342
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 17.10.2023 14:39:35
© дата внесення змiн: 17.10.2023 14:39:35
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
А чому не оцінювати?..
