Один крок назад - у літо.
Два кроки вперед - у зиму.
Стояти на місці неможна.
Вирішую, куди йтиму.
Нічого у світі не вічне.
Йде коло за своїм часом.
І котиться у блакиті
Світанок,
Доки не згасне
Жовткове сонце осіннє
На березі снів багряних.
З горіхового лушпиння
Хоч замки будуй... Зів'яне
Усе, що налито соком,
Усе, що життям полито.
Усе, що вилазить боком,
Спали й відпусти в повітря.
У всякого осінь уві вікна
Загляне якоїсь днини
І листопадний вітер
Запросить тебе на гостини:
Навіє тонкі печалі,
Розчеше твоє волосся,
У саме серце загляне -
Туди, де не було досі
Твоєї душі скарбниці,
Де порожньо, ні пісчинки...
І вирве "із м'ясом" двері!
І ти з ліхтарем на драбинці
Залізеш у ті харащі,
Розбурхаєш дивні струни
Й лунатимуть пісні вітру
По світу про хвилі юні!
Й лунатимуть верхи віршів!
Де слово - то сповідь ціла,
Де речення - то є вершник,
Що доля його вершила.
Один крок назад - навіщо?
Два кроки вперед - для чого?
У травні розквітне вишня.
У січні - усе з нового
Абзацу, життя, зі звичок,
Відбілених, як понеділки,
Почну чи продовжу знову
Робити нові помилки,
І зрештою їх виправляти
І з радістю розуміти,
Що то є велика вдача -
Людиною в світі жити.
22.11.23
#квітка_вірші
Втішаймося кожному дню,що нам дарує Бог! 
