Рудя, білочка мала,
не відходить від дупла.
Там лежать її скарби:
шишки, жолуді, гриби.
Раптом - дощик! Ах-ах-ах,
всі сховались по хатках!
Лізе й Рудя, та дарма:
місця в хаті вже нема.
З'їла білочка горіх -
можна стати на поріг.
З'їла жолудь, з'ла гриб -
ще просунулась углиб.
Вигризла насіння з шишки -
стало місця більше трішки.
"Зараз, - каже, - ще поїм
і тоді пролізу в дім".
Та животик, як на зло,
не пускає у дупло!
Сіла Рудя біля хати:
"Де тепер я буду спати?
От морока, от мара...
Мабуть, худнути пора!"
Гарний віршик для малят
Шість років жив з нами білка Ук, веселе грайливе звірятко. Як вони вдвох з папужкою діставали кота! Коту спати, а їм гратися. Доводилося коту стрибати і майже літати з ними ледь не до стелі.
Білки, вони такі. Мене одна білка довго сварила в парку за те, що я своїм клацаючим телефоном намагалася її сфотографувати. Пищала, шипіла, цокала, верещала - і все немов одразу.