Бути в ній завжди насолода,
Скільки раз було раювання
Не знаю, завше нею голодний,
До неї стреміти мої почування.
А скільки ніжніших цілунків,
Незліченна кількість разів.
Губної помади її візерунки,
Помітки жаги стерти не смів.
Нас голих обох лякав страх,
Що завіса обірветься ночі.
Злягання манив свіжий змах,
Впасти не хтіли з утіх кручі.
Ранками - кінець раювання,
Знеможені тіла, міцні цілунки,
Солодке за столом чаювання.
Ти схована в одягу обладунки.
І знову чекання заходу сонця,
Щоб злитись тілами пружно.
Срібло місяця крізь віконце,
Стидаємся, як в любові тісно.
15 квітня 2024 р.