Чадить, ледь жевріє свіча
на згарищі кохання.
На ніжність сил не вистача,
лиш на нічні зітхання.
Хоч володіємо пером,
та слухати нездатні.
В нас кожне слово, як тавро
і висновки приватні.
Нам – загнуздати б власну хіть
вчорашніми рядками,
Ми ж: то нестримні, то глухі,
то душі, наче камінь.
Кохання плентає саме,
враз іскрою займеться.
Гординя полум'я задме,
воно й не схаменеться.
Нам врятувати б почуття,
ним збадьорити душі,
але у просторі звитяг
ми надто непослушні.
Любов чекає, позови,
всім серцем, не наказом.
Бо як перейдемо на «ви»,
то годі бути разом.
